ТРАНСФОРМАЦІЯ ПРОФЕСІЙНОГО ІМІДЖУ ПРАКТИЧНОГО ПСИХОЛОГА В УМОВАХ ВОЄННОГО ЧАСУ

Abstract

Мета статті полягає у комплексному теоретичному обґрунтуванні сутності та динаміки парадигмальної трансформації професійної ідентичності практичного психолога в умовах повномасштабної російсько-української війни. Дослідження зосереджено на системному аналізі взаємозв’язку між глибинними змінами змістового ядра ідентичності (внутрішні рольові моделі, система професійних цінностей та структура компетенцій) та необхідністю формування нового професійного іміджу, адекватного екстремальним умовам діяльності. Робота спрямована на концептуалізацію нового архетипу фахівця, що кристалізується у відповідь на виклики колективної травматизації та соціальної кризи. Методологія наукового дослідження ґрунтується на принципах системного, феноменологічного та соціокультурного підходів. Системний підхід дав змогу моделювати професійний імідж як відкриту, динамічну систему, що адаптується до впливу дестабілізуючих факторів воєнногочасу. Феноменологічний підхід було застосовано для аналізу внутрішнього, суб’єктивного досвіду перебудови ідентичності, акцентуючи увагу на осмисленні фахівцями зміни своєї ролі та професійних меж. Соціокультурний та історико-генетичний підходи дали змогу інтерпретувати трансформацію як закономірну колективну відповідь професійної спільноти на радикальну зміну історичного контексту. На загальнонауковому рівні використано методи теоретичного моделювання, концептуального аналізу, а також аналіз документів (публікації українських науковців довоєнного та воєнного періодів). Наукова новизна дослідження полягає у комплексному концептуальному осмисленні парадигмального зсуву в професійній ідентичності українського практичного психолога, зумовленого воєнним часом. Вперше в рамках єдиної теоретичної моделі систематизовано та протиставлено довоєнні рольові архетипи («Психолог-консультант», «Експерт-фасилітатор з особистісного розвитку») та нові, сформовані в умовах війни («Кризовий психолог / Спеціаліст з ППД», «Травма-психолог», «Координатор психологічної стійкості спільноти», «Травмочутливий професіонал»). Визначено аксіологічну трансформацію від індивідуалістичних цінностей особистісного розвитку до цінностей безпеки, оперативної ефективності, колективної відповідальності та етики самозбереження. Чітко окреслено радикальну зміну профілю компетенцій із зсувом від глибинної терапії до протоколів кризової інтервенції. Висновки. Доведено, що воєнний контекст спричинив не еволюційну адаптацію, а революційну перебудову професійної ідентичності, що має системний та незворотний характер. Сформований гібридний архетип «психолога-ліквідатора наслідків кризи» інтегрує оперативну, терапевтичну, соціальну та рефлексивну складові частини, формуючи нову професійну культуру, орієнтовану на роботу в умовах постійної невизначеності. Практичне значення отриманих результатів полягає в такому: 1) теоретичні висновки є основою для розроблення актуальних навчальних програм і стандартів підготовки психологів для роботи в кризових умовах; 2) виявлені нові рольові моделі є важливим орієнтиром для організації супроводу та психологічного захисту самих фахівців; 3) розуміння трансформованої ідентичності становить фундамент для формування адекватної державної політики у сфері психічного здоров’я нації в повоєнний період