ВТОМА ВІД ВІЙНИ ЯК ПСИХОФІЗІОЛОГІЧНИЙ ЧИННИК ЗНИЖЕННЯ ЯКОСТІ МЕНТАЛЬНОГО ЗДОРОВ’Я ЦИВІЛЬНОГО НАСЕЛЕННЯ

Abstract

Метою дослідження є комплексний аналіз сучасного стану феномену втоми від війни у цивільного населення України як психофізіологічного чинника зниження якості ментального здоров’я з метою розробки комплексного медико-психологічного підходу до психокорекції втоми від війни у цивільного населення України. Методологія дослідження. Методологічну основу становить поєднання загальнопсихологічних принципів єдності психіки і діяльності, розвитку та системності з конкретно-тематичними підходами до вивчення впливу соціально-економічних, медичних, екологічних і психологічних факторів на ментальне здоров’я. Використано методи: Шкалу психологічного дистресу війни (ПДСВ), Шкалу оцінки втоми FAS, Нейропсихіатричний опитувальник NPI, Опитувальник посттравматичних когніцій, опитувальник «Види екцистенційної тривоги». Методи статистичної обробки даних (кількісні та якісні методи статистичного аналізу, кореляційний аналіз). Наукова новизна. Уперше систематизовано комплекс впливів втоми від війни на ментальне здоров’я з виокремленням психоемоційних чинників, зокрема хронічного стресу, ПТСР, депресивних станів та їх впливу на розвиток втоми від війни. Представлено узагальнені результати сучасних клінічних досліджень перебігу синдрому «втома від війни» та запропоновано інтегровані стратегії підтримки, які передбачають когнітивно-поведінкову терапію та групові психологічні програми. Висновки. Встановлено, що війна спричинила суттєве погіршення психофізіологічних, психологічних, когнітивних та емоційних складових ментального здоров’я цивільного населення. У статті розглядається структурно-функціональна модель феномену втоми від війни у дорослого населення України та зменшення синдрому за допомогою розробки комплексного медико-психологічного підходу до психокорекції втоми від війни у цивільного населення України. Основною стратегією підходу має бути психологічний вплив на формування навичок самоконтролю, оволодіння прийомами, які допомагають долати негативні думки, розвивати уміння взаємодопомоги в разі виникнення травмувальної події, а також розвиток навичок саморегуляції психофізіологічної напруги, розширення способів саморегуляції тривоги, а також когнітивних установок щодо усвідомлення власної життєвої позиції у ставленні до життя.