| dc.description.abstract | У статті досліджуються психологічні механізми саморегуляції як ключового чинник
профілактики ризикованої поведінки підлітків в умовах війни. Актуальність дослідження зумовлена
критичною потребою у збереженні психічного здоров’я української молоді, яка формується в
умовах тривалого воєнного стресу. Підлітковий вік, будучи періодом інтенсивного
нейропсихологічного розвитку, є найбільш уразливим до формування дезадаптивних поведінкових
паттернів, зокрема ризикованої поведінки, що виступає малофункціональним механізмом
подолання психологічної травми.
На основі аналізу сучасних теорій та емпіричних даних (n=70) встановлено, що ризикова
поведінка в умовах війни концептуалізується як комплекс дезадаптивних паттернів, що включають
імпульсивні дії, пошук екстремальних вражень, деструктивну соціальну інтеракцію та
аутоагресивні прояви. Емпіричні результати свідчать про значну поширеність ризикованих
тенденцій: 28,57 % підлітків активно шукають екстремальні враження, а 57,14 % демонструють
ситуативну ризикову поведінку. Виявлено зв'язок між схильністю до ризику та низьким рівнем
самоконтролю, високою імпульсивністю (37,14 %), потребою в негайному задоволенні (22,86 %) та
підвищеним нейротизмом (34,28 %).
Ключовим висновком дослідження є те, що ризикова поведінка виступає наслідком
порушення механізмів саморегуляції на тлі нейробіологічних змін (дисбаланс між гіперактивною
лімбічною системою та незрілою префронтальною корою) та соціально-середовищної
дезорганізації. Кореляційний аналіз підтверджує, що з віком зменшуються імпульсивність та
потреба в негайному задоволенні, що свідчить про розвиток самоконтролю. Одночасно виявлено
життєстійкість більшості підлітків (64,28 %) та цінність підтримки родини (52,86 %), що є ресурсом
для формування психологічного імунітету. Емпірично доведено, що психологічні механізми
саморегуляції виступають ключовим буферним чинником проти ризикованої поведінки | uk_UA |
