Емоційний інтелект школярів, педагогів та керівників як стратегічний ресурс публічного управління освітою в умовах воєнного стану та в період повоєнного відновлення.

Переглянути
Дата
2025Автор
Києнко-Романюк, Лариса Анатоліївна
Пилявець Н.
Кієнко-Романюк Т.
Metadata
Показати повний опис матеріалуКороткий опис(реферат)
Метастатті – розкрити роль розвитку емоційного інтелекту учасників освітнього процесу як стратегічного ресурсу публічного управління освітою в умовах воєнного стану та під час повоєнного відновлення, обґрунтувати його значення для збереження ментального здоров’я та забезпечення ефективності освітньої системи. Методологія дослідження ґрунтуєтьсяна міждисциплінарному підході, що поєднує психологічні, педагогічні та управлінські концепції. Використано класичні та сучасні моделі емоційного інтелекту (М. Саловей, Д. Майєр, Д. Гоулман, Р. Бар-Он, П. Петрідес) і напрацювання українських науковців (Е. Носенко, Л. Карамушка, С. Максименко, Т. Титаренко та ін.). Теоретичною основою є принципи системності, гуманізації освіти та практичної спрямованості, що дозволяють розглядати емоційний інтелект як інтегральний ресурс збереження ментального здоров’я та ефективного управління освітнім середовищем. Наукова новизна полягає в тому, що проблема розвитку емоційного інтелекту учасників освітнього процесу розглядається як ресурс публічного управління освітою в умовах воєнного стану та в період повоєнного відновлення. Акцент зроблено на психолого-педагогічних можливостях формування емоційного інтелекту молодших школярів засобами ігрових методик, а також на ролі педагогів та управлінців у створенні безпечного й підтримувального освітнього середовища. Підкреслено, що розвиток емоційного інтелекту сприяє збереженню ментального здоров’я учнів і дорослих, підвищенню ефективності управлінських рішень та стійкості освітньої системи. Обґрунтовується, що емоційний інтелект є важливим чинником гуманізації освіти, а також стратегічним ресурсом її відновлення й модернізації в післявоєнний період. Висновки. Емоційний інтелект у сучасних умовах є стратегічним ресурсом, що визначає ефективність публічного управління освітою, сприяє підвищенню стресостійкості освітнього середовища та формує підґрунтя для повоєнного відновлення суспільства.
