САМОЗБЕРЕЖУВАЛЬНА ПОВЕДІНКА ОСОБИСТОСТІ ЯК ПСИХОЛОГІЧНИЙ ФЕНОМЕН

Abstract

У статті представлено аналіз проблеми дослідження самозбережувальної поведінки особистості. Визначено семантичний зміст поняття, окреслено коло схожих за змістом понять та визначено основні напрями існуючих досліджень, а саме: демографічний, медичний, психологічний. Психологічний підхід до розуміння самозбережувальної поведінки не ототожнює її з медичною активністю людини і не розглядає як складову частину демографічної поведінки. Наукові праці, присвячені темі самозбережувальної поведінки, недостатньо розкривають саме психологічний аспект поняття, зокрема соціально-психологічні умови та чинники формування самозбережувальної поведінки. З’ясовано, що серед дослідників існують різні думки щодо критеріїв самозбережувальної поведінки, що значно ускладнює наукові пошуки у цьому напрямі. Для усунення цієї проблеми залучено експертів та за допомогою експертних оцінок визначено найбільш вагомі ознаки самозбережувальної поведінки. У статті наведено узагальнені дані опитування експертів щодо визначення ознак поведінки людини, які характеризують її як суб’єкта самозбереження. З’ясовано, що, на думку експертів, найважливішими характеристиками (які посідають перші десять рангів) для опису самозбережувальної поведінки особистості є: стійка мотивація до збереження і поліпшення якості життя, дотримання правил особистої гігієни, самореалізація, саморозуміння та прийняття себе, схильність брати на себе відповідальність за свої вчинки (інтернальний локус контролю), життєстійкість, життєтворчість, уміння отримувати насолоду від стану здоров’я, уміння виправдано ризикувати, інтерес до суспільного життя. Зазначено актуальність дослідження самозбережувальної поведінки в рамках екстремальних ситуацій. У результаті теоретичного аналізу поняття «самозбережувальна поведінка» окреслено перспективи подальших досліджень, а саме – визначення соціально-психологічних умов формування самозбережувальної поведінки