| dc.description | У ході Національно-визвольної революції 1648-1676 рр. становлення, утвердження, відстоювання козацької держави у свідомості старшини виникали, закріплювалися й поступово змінювалися певні уявлення про світ політики, її закономірності, мету і засоби, учасників, їх призначення і можливості. Більшість з уявлень конкретних представників політичної еліти зникли назавжди, разом з їх носіями. Але ті, що відображали усталені, тривкі, необхідні для сталого функціонування суспільства відносини між людьми, посадовими особами, урядовцями, громадськими і державними інституціями, постійно повторюючись, у кожному новому поколінні відтворюючись, оформлялися в усталені характеристики політичного самовизначення козацької старшини, що розпочала національно-визвольну боротьбу. Змагання з елітами сусідніх держав сформувало у старшин налаштованість на політичну окремішність та суб’ектність вибореного і політично організованого ними українського суспільства. Пройшовши етапи станового і політичного автономізму (характеристикою яких займалася ціла плеяда українських істориків), така налаштованість знайшла свое втілення в зоріентованості на суверенітет українського політичного тіла. Найпоширенішим визначенням суверенітету є верховне право правити. Чітке сприйняття гетьмана себе носіем верховної влади у межах української етнічної території ми зустрічаємо у лютому 1649 р. на переговорах у Переяславі з польськими послами:“… Виб’ю з лядської неволі народ весь руський… Досить нам на Україні і Поділлю, і … | uk_UA |
