| dc.description | Проблематика типології аутсайдерства відома ще з часів Давньої Греції [1]. Створюючи типологізацію аутсайдерів, приходимо до висновку, що її можна викласти в таких положеннях: всі аутсайдери здатні виявляти різну, хоча й недостатню активність, яка в своїх помірних показниках може обертатися повною пасивністю, отже континуальний ряд «активність–пасивність» може бути покладений в основу цієї типології.[7 с. 247]. Проблематика, пов’язана з цим напрямком, є доволі актуальною для суспільного життя, адже саме від рівня активності залежить ступінь самореалізації, як людини, так і соціуму. Здебільшого, активність особистості може бути спрямована на покращання власного або соціального благополуччя, переміну свого життя. Можливо, на посилення свого впливу в соціумі, в будьякому разі вона буде мати яскраве соціальне забарвлення. Отже, активність є складним багатоаспектним феноменом, а континуум «пасивність–активність»–полем боротьби мотивів, де формуються дії людини та її поведінка. Також, в межах цього поля може істотним чином змінюватися якість та стиль життя, формуватися основні риси аутсайдерського світогляду. На нашу думку, типологізація могла б бути розроблена на основі принципу «активністьпасивність» як своєрідного критерію соціального життя. З нашої точки зору цей ряд може бути представлений у вигляді певної градації, що починається з активності недостатньої, притаманної аутсайдеру і закінчується пасивністю настільки значущою, що може суперечити не лише соціальному, але й життєвому процесу. | uk_UA |
