https://docs.academia.vn.ua/handle/123456789/7 2026-06-17T08:13:55Z https://docs.academia.vn.ua/handle/123456789/2737 Порівняльний аналіз моделей інституційного забезпечення управління системою освіти в країнах ЄС Семко, Майя Іванівна У статті здійснено порівняльний аналіз моделей інститу ційного забезпечення управління системою освіти в країнах Європейського Союзу з позицій публічного управління та адміністрування. Актуальність дослідження зумовлена необхідністю модернізації української системи управління освітою в умовах європейської інтеграції, децентралізації, розши рення автономії закладів освіти та посилення вимог до якості, прозорості й підзвітності управлінських рішень. Метою статті є виявлення інституційних конфігурацій, механізмів розподілу повноважень, форм координації та інструментів забезпечення якості між центральним, регіональним, місцевим та інституційним рівнями управління освітою в державах ЄС, а також визначення практик, релевантних для України. Методологічну основу дослідження становлять порівняльний, інституційний, системний і функціональний підходи, що дали змогу проаналізувати нормативно-правові, організаційні та управлінські аспекти функціонування освітніх систем. Обґрунтовано, що в Європейському Союзі не існує єдиної уніфікованої моделі управління освітою; натомість співіснують централізовані, децентралізовані, федеративні та змішані моделі, які відображають історичні, політико-адміністративні й соціокультурні особливості окремих країн. На прикладі Франції, Фінляндії, Німеччини, Польщі та Іспанії розкрито відмінності у формуванні освітньої політики, фінансуванні, кадровому забезпеченні, регулюванні змісту освіти, оцінюванні якості та ступені автономії закладів освіти. Доведено, що ефективність інституційного забезпечення визначається не лише рівнем централізації чи децентралізації, а передусім спроможністю координаційних механізмів, чіткістю розподілу відповідальності, наявністю якісних даних для прийняття рішень, сталістю фінансування та балансом між національними стандартами й локальною автономією. Сформульовано висновки щодо доцільності адаптації європейського досвіду для вдосконалення публічного управління освітою в Україні. 2026-01-01T00:00:00Z https://docs.academia.vn.ua/handle/123456789/2736 Інституційні засади формування та реалізації освітньої політики у сфері реінтеграції звільнених оборонців України Семко, Майя Іванівна У статті досліджено інституційні засади формування та реалізації освітньої політики у сфері реінтеграції звільнених оборонців України. Актуальність теми зумовлена соціальними наслідками російсько української війни, зростанням чисельності ветеранів і осіб, звільнених з військової служби, а також потребою створення дієвих механізмів їх повернення до активного суспільного, професійного й громадянського життя. Обґрунтовано, що реінтеграція цієї категорії громадян є не лише напрямом соціального захисту, а й важливим завданням публічного управління, яке потребує міжвідомчої взаємодії, нормативної визначеності, сталого фінансування та інфраструктури підтримки. Особливу увагу приділено освітній політиці як інструменту відновлення людського капіталу, професійної адаптації, перекваліфікації, підвищення конкурентоспроможності на ринку праці та розширення можливостей самореалізації звільнених оборонців. Проаналізовано нормативно-правову базу, що регулює державну ветеранську та освітню політику, зокрема закони України, акти Кабінету Міністрів України, стратегічні документи, а також спільні рішення Міністерства освіти і науки України та Міністерства у справах ветеранів України. Охарактеризовано повноваження ключових суб’єктів публічного управління, визначено місце закладів освіти, органів місцевого самоврядування, громадських організацій і роботодавців у забезпеченні освітньої реінтеграції. Розкрито роль центрів ветеранського розвитку як інституційних платформ для консультування, супроводу, професійної орієнтації та побудови індивідуальних освітніх траєкторій. Виявлено проблеми фрагментованості повноважень, недостатньої інтегрованості освітньої й ветеранської політики, нерівномірного доступу до освітніх послуг та обмеженості оцінювання ефективності програм. Запропо новано напрями удосконалення: цілісна модель міжвідомчого врядування, регіональні мережі підтримки, персоналізація освітніх послуг і система індикаторів результативності. 2026-01-01T00:00:00Z https://docs.academia.vn.ua/handle/123456789/2735 Публічно-управлінські соціокомунікативні механізми протидії небезпечному онлайн-контенту через освіту: психологічна безпека, розвиток критичного мислення та емоційної саморегуляції Василенко, Надія Володимирівна; Києнко-Романюк, Лариса Анатоліївна; Семко, Майя Іванівна; Поважук О. П.; Галич Т.В. У статті досліджуються публічно-управлінські та соціокому нікативні механізми протидії небезпечному онлайн-контенту в контексті забезпечення психологічної безпеки публічного фахівця; показано вітчизняній та міжнародній досвід досліджень, щодо надмірного споживання соціальних медіа на стан здоров’я фахівця , а відтак на спроможність громади до розвитку; обґрунтовано необхідність формування інтегрованої системи державної політики, яка включає: розвиток цифрової та емоційної грамотності у закладах галузі освіти; удосконалення нормативно-правові механізми моніторингу небезпечного контенту; доведено, що формування критичного мислення та емоційного інтелекту має розглядатися як елемент забезпечення ментальної безпеки громадян та як стратегічний ресурс публічного управління в умовах цифровізації. У статті досліджуються публічно-управлінські соціокомунікативні механізми протидії небезпечному онлайн-контенту в контексті забезпечення психологічної безпеки громадян. Обґрунтовано ключову роль критичного мислення як стратегічного ресурсу публічного управління освітою та громадською безпекою; визначені основні найбільш небезпечні групи онлайн-ризиків та ефективні освітні соціокомунікативні та соціокомунікаційні стратегії, що зменшують вплив цифрових загроз; досліджені управлінські інструменти органів місцевого самоврядування й освітніх установ, спрямовані на формування безпечного інформаційного середовища громади. Сформульо вано очікувані висновки, згідно з якими активація публічно-управлінських механізмів протидії небезпечному онлайн-контенту через інтеграцію заходів цифрової освіти значно підвищує стійкість до маніпулятивного контенту. Такий підхід забезпечує комплексний захист та створює умови для розвитку критичного мислення й емоційної саморегуляції як основи безпечної й відповідальної участі громадян в цифровому середовищі громади. 2026-01-01T00:00:00Z https://docs.academia.vn.ua/handle/123456789/2729 Координаційні механізми взаємодії суб’єктів державного управління у сфері освіти Семко, Майя Іванівна У статті здійснено теоретико-методологічне обґрунтування розвитку координаційних механізмів взаємодії суб’єктів державного управління у сфері освіти в умовах децентралізації, розширення автономії закладів освіти, цифрової трансформації управлінських процесів і становлення багаторівневого врядування. Актуальність дослідження зумовлена ускладненням інституційного середовища освітньої політики, у якому результативність державного управ ління залежить не лише від нормативно-правового регулювання, ресурсного забезпечення чи стратегічного планування, а й від здатності різних управ лінських суб’єктів діяти узгоджено, послідовно та відповідально. Обґрунтовано, що центральні органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, територіальні органи управління освітою, інституції забезпечення якості, заклади освіти, професійні спільноти та громадськість мають утворювати цілісну систему взаємодії, орієнтовану на досягнення спільних цілей освітнього розвитку. Запропоновано авторське трактування координаційного механізму як сукупності правових, організаційних, інформаційно-комунікаційних, кадрових і процедурних інструментів, спрямованих на узгодження цілей, повноважень, управлінських рішень, ресурсів, відповідальності та каналів зворотного зв’язку між учасниками освітньої політики. Визначено основні види координації: вертикальну, горизонтальну, міжсекторальну та мережеву, кожна з яких виконує специфічну роль у забезпеченні цілісності управління. Розкрито функції координаційних механізмів, зокрема стратегічного узгодження, розподілу компетенцій, інформаційного обміну, моніторингу, підзвітності, запобігання дублюванню повноважень, врегулювання управлінських конфліктів і реагування на кризові ситуації. Запропоновано напрями вдосконалення координації у сфері освіти: формування чіткої функціональної архітектури управління, цифрова інтеграція даних, розвиток міжмуніципального співробітництва, створення постійних міжвідомчих форматів, інституціоналізація громадського зворотного зв’язку та підвищення професійної спроможності управлінських кадрів. 2026-01-01T00:00:00Z