https://docs.academia.vn.ua/handle/123456789/16 2026-07-01T01:31:29Z https://docs.academia.vn.ua/handle/123456789/2745 Державне управління інституційним забезпеченням в контексті сталого розвитку та євроінтеграції Семко, Майя Іванівна У статті досліджено теоретико-методологічні та прикладні засади державного управління інституційним забезпеченням у контексті сталого розвитку та євроінтеграції України. Обґрунтовано, що інституційне забезпечення виступає не лише сукупністю органів державної влади, норм і процедур, а й цілісною системою формальних та неформальних правил, управлінських взаємозв’язків, механізмів координації, підзвітності й участі зацікавлених сторін у розробці та реалізації публічної політики. Визначено, що в умовах набуття Україною статусу держави-кандидата та відкриття переговорів про вступ до Європейського Союзу якість інституційного забезпечення стає ключовою передумовою виконання критеріїв членства, імплементації acquisЄС, забезпечення верховенства права, доброчесності публічної служби, прозорості врядування та узгодженості секторальних реформ. Проаналізовано нормативно-правові й стратегічні засади формування інституційної спроможності держави в площині досягнення Цілей сталого розвитку, реалізації Угоди проасоціацію між Україною та ЄС, реформування державного управління, адміністративної процедури, публічних консультацій та антикорупційної політики. Доведено, що модернізація інституційного забезпечення має ґрунтуватися на принципах системності, субсидіарності, відкритості, доказовості, цифрової трансформації, багаторівневого врядування та синхронізації національних пріоритетів із європейськими рамками розвитку. Запропоновано напрями вдосконалення державного управління інституційним забезпеченням, серед яких: підсилення стратегічної координації, розвиток механізмів міжвідомчої взаємодії, посилення ролі територіальних громад, впровадження людиноцентричних адміністративних процедур, розширення участі громадськості та формування стійких антикорупційних запобіжників. Зроблено висновок, що ефективне державне управління інституційним забезпеченням є базовою умовою інтеграції принципів сталого розвитку в систему публічного управління та успішного просування України на шляху європейської інтеграції. 2026-01-01T00:00:00Z https://docs.academia.vn.ua/handle/123456789/2737 Порівняльний аналіз моделей інституційного забезпечення управління системою освіти в країнах ЄС Семко, Майя Іванівна У статті здійснено порівняльний аналіз моделей інститу ційного забезпечення управління системою освіти в країнах Європейського Союзу з позицій публічного управління та адміністрування. Актуальність дослідження зумовлена необхідністю модернізації української системи управління освітою в умовах європейської інтеграції, децентралізації, розши рення автономії закладів освіти та посилення вимог до якості, прозорості й підзвітності управлінських рішень. Метою статті є виявлення інституційних конфігурацій, механізмів розподілу повноважень, форм координації та інструментів забезпечення якості між центральним, регіональним, місцевим та інституційним рівнями управління освітою в державах ЄС, а також визначення практик, релевантних для України. Методологічну основу дослідження становлять порівняльний, інституційний, системний і функціональний підходи, що дали змогу проаналізувати нормативно-правові, організаційні та управлінські аспекти функціонування освітніх систем. Обґрунтовано, що в Європейському Союзі не існує єдиної уніфікованої моделі управління освітою; натомість співіснують централізовані, децентралізовані, федеративні та змішані моделі, які відображають історичні, політико-адміністративні й соціокультурні особливості окремих країн. На прикладі Франції, Фінляндії, Німеччини, Польщі та Іспанії розкрито відмінності у формуванні освітньої політики, фінансуванні, кадровому забезпеченні, регулюванні змісту освіти, оцінюванні якості та ступені автономії закладів освіти. Доведено, що ефективність інституційного забезпечення визначається не лише рівнем централізації чи децентралізації, а передусім спроможністю координаційних механізмів, чіткістю розподілу відповідальності, наявністю якісних даних для прийняття рішень, сталістю фінансування та балансом між національними стандартами й локальною автономією. Сформульовано висновки щодо доцільності адаптації європейського досвіду для вдосконалення публічного управління освітою в Україні. 2026-01-01T00:00:00Z https://docs.academia.vn.ua/handle/123456789/2736 Інституційні засади формування та реалізації освітньої політики у сфері реінтеграції звільнених оборонців України Семко, Майя Іванівна У статті досліджено інституційні засади формування та реалізації освітньої політики у сфері реінтеграції звільнених оборонців України. Актуальність теми зумовлена соціальними наслідками російсько української війни, зростанням чисельності ветеранів і осіб, звільнених з військової служби, а також потребою створення дієвих механізмів їх повернення до активного суспільного, професійного й громадянського життя. Обґрунтовано, що реінтеграція цієї категорії громадян є не лише напрямом соціального захисту, а й важливим завданням публічного управління, яке потребує міжвідомчої взаємодії, нормативної визначеності, сталого фінансування та інфраструктури підтримки. Особливу увагу приділено освітній політиці як інструменту відновлення людського капіталу, професійної адаптації, перекваліфікації, підвищення конкурентоспроможності на ринку праці та розширення можливостей самореалізації звільнених оборонців. Проаналізовано нормативно-правову базу, що регулює державну ветеранську та освітню політику, зокрема закони України, акти Кабінету Міністрів України, стратегічні документи, а також спільні рішення Міністерства освіти і науки України та Міністерства у справах ветеранів України. Охарактеризовано повноваження ключових суб’єктів публічного управління, визначено місце закладів освіти, органів місцевого самоврядування, громадських організацій і роботодавців у забезпеченні освітньої реінтеграції. Розкрито роль центрів ветеранського розвитку як інституційних платформ для консультування, супроводу, професійної орієнтації та побудови індивідуальних освітніх траєкторій. Виявлено проблеми фрагментованості повноважень, недостатньої інтегрованості освітньої й ветеранської політики, нерівномірного доступу до освітніх послуг та обмеженості оцінювання ефективності програм. Запропо новано напрями удосконалення: цілісна модель міжвідомчого врядування, регіональні мережі підтримки, персоналізація освітніх послуг і система індикаторів результативності. 2026-01-01T00:00:00Z https://docs.academia.vn.ua/handle/123456789/2735 Публічно-управлінські соціокомунікативні механізми протидії небезпечному онлайн-контенту через освіту: психологічна безпека, розвиток критичного мислення та емоційної саморегуляції Василенко, Надія Володимирівна; Києнко-Романюк, Лариса Анатоліївна; Семко, Майя Іванівна; Поважук О. П.; Галич Т.В. У статті досліджуються публічно-управлінські та соціокому нікативні механізми протидії небезпечному онлайн-контенту в контексті забезпечення психологічної безпеки публічного фахівця; показано вітчизняній та міжнародній досвід досліджень, щодо надмірного споживання соціальних медіа на стан здоров’я фахівця , а відтак на спроможність громади до розвитку; обґрунтовано необхідність формування інтегрованої системи державної політики, яка включає: розвиток цифрової та емоційної грамотності у закладах галузі освіти; удосконалення нормативно-правові механізми моніторингу небезпечного контенту; доведено, що формування критичного мислення та емоційного інтелекту має розглядатися як елемент забезпечення ментальної безпеки громадян та як стратегічний ресурс публічного управління в умовах цифровізації. У статті досліджуються публічно-управлінські соціокомунікативні механізми протидії небезпечному онлайн-контенту в контексті забезпечення психологічної безпеки громадян. Обґрунтовано ключову роль критичного мислення як стратегічного ресурсу публічного управління освітою та громадською безпекою; визначені основні найбільш небезпечні групи онлайн-ризиків та ефективні освітні соціокомунікативні та соціокомунікаційні стратегії, що зменшують вплив цифрових загроз; досліджені управлінські інструменти органів місцевого самоврядування й освітніх установ, спрямовані на формування безпечного інформаційного середовища громади. Сформульо вано очікувані висновки, згідно з якими активація публічно-управлінських механізмів протидії небезпечному онлайн-контенту через інтеграцію заходів цифрової освіти значно підвищує стійкість до маніпулятивного контенту. Такий підхід забезпечує комплексний захист та створює умови для розвитку критичного мислення й емоційної саморегуляції як основи безпечної й відповідальної участі громадян в цифровому середовищі громади. 2026-01-01T00:00:00Z